Доступна на 15 мовах
English edition Dutch edition German edition Polish edition Italian edition Brazilian edition French edition Serbian edition Swedish edition Indonesian edition Ukrainian edition Spanish edition Albanian edition Hungarian edition Macedonian edition Slovenian edition Chinese edition Russian edition Finnish edition Slovak edition
"Ця книга має масивну вибухову силу. Вона може звільнити ваш розум."
Джефрі Такер, виконавчий редактор Laissez Faire Books

Міф 4 Демократія є політично нейтральною





Демократія може змішуватись з різноманітними політичними напрямками. В кінці кінців, виборці визначають політичні напрямки партій. Таким чином, демократична система поєднує в собі все різноманіття політичного ландшафту: сама по собі вона не права і не ліва, не соціалістична і не капіталістична, не консервативна і не прогресивна.

Це так здається на перший погляд. В найкращому випадку це лише половина правди. Насправді, демократія передбачає конкретний політичний напрямок.

Демократія, за своєю суттю, є колективістською ідеєю. Вона ґрунтується на визначенні, що ми повинні вирішувати все разом і всі потім повинні дотримуватись цих рішень. Це означає, що в демократичному режимі майже все є публічною справою. Цей колективізм не знає меж. Якщо більшість (а точніше, уряд) захоче цього, він зможе вирішити, що ми всі повинні носити лицарські лаштунки, коли ми виходимо на вулицю, тому що так безпечніше. Або одягатись як клоуни, тому що так веселіше. Свобода особистості не є недоторканою. Це дає можливість уряду збільшувати сферу свого впливу, а в демократичних суспільствах уряд все частіше зловживає цим.

Це правда, що політичні спрямування можуть змінюватись і часто негативна реакція суспільства на дії уряду має місце. Наприклад, суспільство може вимагати зменшення впливу уряду, а потім - знову збільшення. Але у довгостроковій перспективі західні демократії рухаються у напрямку збільшення влади уряду, залежності від Держави, бюджетних витрат.

Можливо, це не було так сильно помітно за часів “холодної війни”, коли західні демократії порівнювали з Радянським Союзом і Китаєм. Таке порівняння зробило демократії більш привабливими. В ті дні важко було помітити, що і наші суспільства стають все більше і більше колективістськими. З 1990 року, після колапсу комунізму стало ясно, що наші соціальні держави рухались в тому ж напрямку. Зараз нас випереджають держави, що розвиваються, які мають більше свобод, нижчі податки і менше законів, ніж в нашій системі.

Звичайно, багато демократичних політиків стверджують, що вони за "вільний ринок". Але їхні дії не відповідають їхнім власним словам. Наприклад, республіканська партія, яку сприймають як партію вільного підприємництва і яка фактично втілила в життя більшість інтервенційних заходів власних суперників з лівого крила – соціальну державу, високі податки, великі державні витрати, муніципальне житло, трудові закони, участь у військових діях за кордоном – і додали декілька власних, такі як субсидії для банків і великих компаній, закони проти злочинів без жертв (наркотики і проституція). Незважаючи на випадкові перегляди законів і "дерегулювання", за часів обох партій: демократів і республіканців, влада уряду зростає. Факт полягає в тому, що за правління республіканського "консервативного" президента Рональда Рейгана витрати уряду збільшились, а не зменшились. За часів республіканської демократії Дж. Буша витрати уряду почали збільшуватись зі швидкістю світла. Це є доказом того, що демократія не є нейтральною, вона постійно скеровує суспільство у ще більший колективізм і збільшення влади уряду, і немає значення, яка політична сила знаходиться при владі.

Ця загальна тенденція відображається у збільшенні бюджетних витрат. На початку ХХ століття частка бюджетних витрат по відношенню до валового національного продукту у більшості західних держав становила 10%. Зараз вона становить близько 50%. Це означає, що шість з дванадцяти місяців на рік люди працюють на Державу.

За часів більшої свободи і меншої демократії, податковий тягар був набагато нижчим, ніж сьогодні. Впродовж століть в Англії була система, за якої король мав право розпоряджатись грошима, але не підвищувати податки, а парламент мав право збільшувати податки, але не міг розпоряджатись грошима. В результаті, податки були відносно низькі. У ХХ столітті, коли Великобританія стала більш демократичною, податкові ставки почали підвищуватись.

Джерело: Eкономіст, 17 березня 2011

Американська Революція почалась як масовий протест американських колоністів проти Великобританії. Засновники США любили демократію так само "сильно" як вони любили високі податки. Слова "демократія" немає в Декларації про Незалежність і в Конституції.

В ХІХ столітті податкове навантаження в США становило лише декілька відсотків, за виключенням воєнних часів. Не було податку на прибуток, він навіть був заборонений Конституцією. Але коли США з децентралізованої федеративної держави перетворились на національну парламентську демократію, влада уряду почала постійно збільшуватись. Тому, наприклад, в 1913 році був запроваджений податок на прибуток і Федеральна резервна система.

Ще одним прикладом є Кодекс федеральних постанов (CFR), який документує всі закони, прийняті федеральним урядом. В 1925 році це була лише одна книга. В 2010 році їх було вже 200 і лише зміст займає 700 сторінок. Там є правила для всього під сонцем – від того, як мають виглядати годинники і до того, як потрібно готувати кільця цибулі в ресторанах. Лише за президента Дж. Буша, кодекс збільшувався на 1000 сторінок щороку. З 2001 року до 2010 Податковий кодекс США збільшився з 1,4 млн. слів до 3,8 млн. слів.



Багато запропонованих на розгляд Конгресом законів настільки великі, що конгресмени навіть не читають їх перед голосуванням. Коротше кажучи, пришестя демократії призвело до збільшення впливу уряду в США, хоча люди досі називають Америку "вільною" державою.

В інших західних демократіях мав місце такий самий розвиток подій. Наприклад, в Нідерландах, де наразі мешкають автори цієї книги, у 1850 році загальна податкова ставка становила 14%. Зараз це 50% згідно з результатами досліджень Голландського центру планування. Згідно з результатами іншого дослідження, частка урядових витрат по відношенню до національного валового продукту становила 10% у 1900 році і 52% у 2002 році.

Кількість законів і постанов у Нідерландах також виросла на 72% у період з 1980 до 2004 року, відповідно до даних Центру наукових досліджень і документації Голландського департаменту юстиції. І 2004 році в Нідерландах було 12 000 законів і постанов, кількість статей в яких становила 140 000.

Єдина проблема зі всіма цими законами полягає в тому, що вони посилюють один одного. Іншими словами, один закон відсилає до іншого. Наприклад, якщо в державі ввели систему медичного страхування, уряд також може спробувати змусити людей дотримуватись здорового способу життя. Адже "ми" всі платимо високу ціну за медичне обслуговування людей, які не слідкують за своїм здоров’ям. Це правильно, але лише тому, що уряд ставить на перше місце колективістську систему. Цей вид медичного фашизму типовий для демократичних держав і більшість людей сприймають це як належне. Вони вважають нормальним те, що уряд вирішує, що вони не повинні їсти жирну їжу, курити, що вони повинні носити шлеми або користуватись ременями безпеки і так далі. Це все є прямим порушенням прав індивіда на свободу.

Деякі з вас можуть зауважити, що за останні десятиліття рівень свободи збільшився в деяких галузях. В багатьох західних державах приватні ("комерційні") телекомпанії зруйнували державні монополії на теле- і радіомовлення, крамниці почали працювати довше, повітряний рух став менш регульованим, ринок телекомунікації був лібералізований, а в багатьох державах відмінили обов’язкову військову службу. Тим не менш, більшість з цих досягнень не можна віднести на рахунок демократичних політиків. В багатьох випадках, ці зміни просто не могли бути зупинені політиками, через те, що вони були результатом технологічного розвитку (наприклад, медіа і телекомунікації) або конкуренції з іншими державами (наприклад, дерегуляція повітряних сполучень). Ці зміни можна порівняти з колапсом комунізму в Радянському Союзі. Це сталось не тому, що люди при владі хотіли цих змін, а тому, що вони не мали іншого вибору – система була зруйнована і її неможливо було полагодити. І саме так наші демократичні політики втрачають шматки своєї влади.

Але нашим політикам доволі швидко вдається знову відчути втрачену під ногами землю. Тому свобода в Інтернеті все більше і більше обмежується урядом. Свобода слова обмежується антидискримінаційним законодавством. Права на інтелектуальну власність (патенти і авторське право) використовують для контролю над виробниками і споживачами. Лібералізація ринку супроводжується встановленням нових бюрократичних механізмів для регулювання ринку. Нові бюрократичні органи потім збільшуються і приймають все більше правил. В Нідерландах, такі сектори економіки як енергетика і телекомунікація дійсно були лібералізовані, але в той же час були відкриті нові державні установи – шість за останні десять років.

В США, відповідно до результатів дослідження, яке провів університет Вірджинії, вартість утримання федерального уряду зросла на 3% з 2003 до 2008 року до 1,75 трильйонів в рік або 12% ВНП. Після 2008 року, уряд прийняв нові закони для фінансового ринку, нафтової, харчової промисловості і багатьох інших галузей. В Європі бізнес і приватні домогосподарства не лише мають свої національні уряди, вони також повинні страждати від виконання численних постанов Європейського Союзу в Брюсселі. І якщо в 1990 році лібералізація була гаслом Брюсселю, тенденція на сьогодні абсолютно протилежна: в сторону більшої зарегульованості.

Якщо коротко, то демократія не є політично нейтральною. Ця система колективістська за своєю природою і призводить до зростання ролі уряду і зменшення свободи індивіда. Так відбувається тому, що люди продовжують пред’являти свої вимоги до уряду і хочуть, щоб інші платили за них.

Взагалі-то, по своїй суті, демократія – це тоталітарна ідеологія, хоча і не така екстремальна як нацизм, фашизм чи комунізм. Свобода, в принципі, не є недоторканою в демократичній системі. Кожний аспект життя індивіда потенційно підлягає урядовому контролю. Меншість завжди повністю підпорядковується більшості. Навіть за наявності Конституції, яка б обмежувала владу уряду, ця Конституція також може бути змінена більшістю. Єдине фундаментальне право, яке ви маєте в демократичній системі, крім роботи, це право голосувати за політичну партію. Цим єдиним голосом ви передаєте свою незалежність та свободу у руки більшості.

Справжня свобода – це право вибирати: брати чи не брати участь в системі, платити чи не платити. Як споживач, ви не вільні, якщо ви повинні вибрати один з телевізорів, і немає значення, наскільки великий ваш вибір. Ви вільні лише тоді, коли можете вирішити не купувати телевізор взагалі. В демократичній системі ви повинні купити те, що за вас вибрала більшість, подобається вам це чи ні.